вівторок, 7 лютого 2017 р.

ПРОБЛЕМИ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

ДИТЯЧІ КРАДІЖКИ
Причини крадіжок:
         маленька дитина не краде, а бере при всіх, аби пограти­ся, насолодитися річчю, не розуміючи відмінності між своїм і чужим;
         прагнення привернути увагу до себе, «купити» друзів. Діти можуть щедро роздарувати украдене, не скориставшись речами;
         відчуваючи дефіцит любові й ніжності, дитина може вкрас­ти річ у людини, яку обожнює;
         наслідування дорослого або свого ровесника. Якщо до­рослі в родині носять із роботи все, що можна взяти, дитина вважає, що це — норма поводження;
         ознаки або симптоми психічного відхилення.
Як треба поводитися з дитиною, яка щось узяла або бере без дозволу?

1.     Не лютувати й не демонструвати негативних емоцій.
2.     Не повідомляти про надзвичайний стан у родині, а поста­ратися заспокоїтися й відшукати можливу причину злодійства.
3.     Коли дитина — «вікова» злодюжка, поясніть відмінність між своїм і чужим: що це значить і чому чуже брати не можна.
4.     Підіть разом із нею й поверніть чужу річ її власникові, але зробіть це так, щоб дитина не почувалася зганьбленою.
5.     Намагайтеся роз’яснити малюкові, що лише свою річ можна взяти, не запитуючи нікого, а чужу — ні. Якщо раптом йому захочеться щось чуже, він зможе взяти його лише тоді, коли одержить дозвіл.
6.     Не спокушайте маля, мимоволі роблячи доступним не­доступне.
7.     Задумайтеся, чи досить вашій дитині ніжності. Можливо, вона відчуває її дефіцит.
8.     Поводьтеся так, щоб дитина могла вас наслідувати й бути порядною, як і ви.
9.     Намагайтеся зрозуміти світ друзів дитини.
10.                       Учіть маля відповідальності за власну поведінку.
11.                       Малюк повинен знати, що якщо він не зізнається в кра­діжці, то це спричинить розслідування батьків або інших людей. Рано чи пізно злодійство розкриється, й доведеться віддати вкрадену річ. А це набагато гірше, ніж одразу сказати правду про те, що трапилося, і нехай дитина це засвоїть назавжди.
12.                       Якщо ви стали несподіваним свідком злодійства, скажіть чесно про все дитині.
13.                       Коли дитина краде безпричинно й постійно, необхідно по­казати її психоневрологові та провести призначену ним корекцію.
14.                       Дитина має знати, що мама з татом не схвалюють зло­дійства.
Як не треба поводитися з дитиною, яка щось узяла або бере без дозволу?
1.     Кричати, лаяти.
2.     Повідомляти всім про надзвичайну подію в родині.
3.     Вважати, що з дитиною сталося щось непоправне.
4.     Таврувати, ганьбити малюка, називати злочинцем при всіх.
5.     Обрушувати шквал негативних емоцій на дитину.
6.     Повторювати, що малюк поганий, що ви не любите його, що він нікому не потрібний, і не шукати причини злодійства.
7.     Не запитувати себе: чому він це зробив? Навіщо й чому так учинив?
8.     Довідавшись причину злодійства, не спробувати вирвати її корінь.
9.     Навмисно дитину позбавити того, чого вона потребує сьогодні.
10.                       Не намагатися пояснити, у чому відмінність між «твоїм» і «моїм», «своїм» — «чужим»; чому чуже брати не можна.
11.                       Спеціально спокушати, роблячи доступною будь-яку річ.
12.                       Не звертати уваги на те, що багато друзів дитини — з «поганого товариства».
13.                       Розповідати про власні витівки і красти в присутності дитини.
14.                       Дозволяти брати все в батьків без дозволу. Побачивши, що дитина щось узяла без дозволу, зробити вигляд, що не помітили.
15.                       Показувати дитині, що вам байдуже,чи вкрала вона щось.
16.                       Негласно схвалювати її, а тим паче говорити про це.
17.                       Не звертати уваги на те, що дитина безпричинно краде все, що потрапляє під руки.
18.                       Не показувати дитину фахівцеві.

ДИТЯЧА ВПЕРТІСТЬ
Упертість — доля гордих, своєрідна захисна реакція дити­ни, що має почуття власної гідності. Упертість — броня проти залежності від батьків. І якщо ви намагаєтеся таку залежність підтримувати, подумайте про особистість дитини. Адже ви її ламаєте.
Як треба поводитися з маленьким упертюхом?
1.     Звинувачуючи свою дитину в упертості, подумайте, чи не вперті ви самі. Чи досить у вас фантазії та уяви, щоб переключи­ти впертість дитини на щось захоплююче й цікаве, що відповідає тому напівказковому світу, в якому вона живе? Чи вмієте ви від­різняти відтінки взаємин, опираючись на темперамент дитини, чи вам необхідна лише її беззаперечна покірність? Проаналізуйте свою поведінку стосовно маляти. Чи не принижуєте ви його?
2.     Якщо дитина вперта, задумайтеся, чи немає вашої провини в цьому? Вона справді вперта чи просто є жертвою конфлікту в родині і наслідує своїх батьків?
3.     Задумайтеся про те, що її мучить. Така поведінка зазви­чай супроводжує тривалий, безвихідний для дитини емоційний стрес. Шукайте джерело стресу. Якщо стрес не припинився, це шлях до неврозу.
4.     Урахуйте, що коли дитина збуджена і непосидючий, невгамовний і не доводить до кінця розпочату справу, ваші зауваження ще сильніше збуджують його і роблять упертішим.
5.     Коли така дитина загальмована, всі ваші прохання ігнорує, задумавшись про щось своє, а ви квапитеся, поспішаєте, вам дуже ніколи, а дитина байдужа до цього, своєю повільністю нібито навмисно бажає вивести вас із себе, — не оголошуйте війну впертості, а краще порадьтеся з психологом, постарайтеся зробити все можливе, щоб знайти найменший привід похвалити впертюха.
6.     Щоб упертість не ускладнювала ваше життя й життя ва­шої дитини, не створюйте собі штучних проблем. Згадайте себе в дитинстві.



АГРЕСИВНА ДИТИНА
Агресивність дитини — це насамперед відображення її вну­трішнього неблагополуччя, невміння адекватно реагувати на по­дії, що відбуваються навколо.
Звичайно, є такі діти, спілкуватися з якими — задоволен­ня. Але не всі учні належать до цієї категорії. Майже в кожному класі трапляється хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на дітей, ображає їх, б’є, грубо висловлюється, стає загрозою в колек­тиві. Цю забіякувату дитину важко прийняти такою, як вона є, а ще важче її зрозуміти.
Агресивність дитини — відображення внутрішнього небла­гополуччя, невміння адекватно реагувати на події. Дитина при цьому почувається знедоленою, нікому не потрібного. От вона й шукає способів привернути увагу дорослих і однолітків. Таке світовідчуття формується в сім’ї. Агресивна дитина сприймає світ як ворожий і намагається захиститися, завоювати своє «місце під сонцем». Дитина не знає, як інакше можна боротися за виживання в цьому світі. Такі діти не можуть самі оцінити свою агресивність. Їм здається, що весь світ хоче скривдити саме їх. Виходить замкнене коло: агресивні діти бояться й ненавидять оточуючих, а ті — бояться їх.
Агресивні діти потребують розуміння й підтримки дорослих. Вони б’ються, і лаються саме тому, що не знають, як чинити інакше. Їхній поведінковий репертуар стереотипний, убогий і обмежений. Якщо ми, дорослі, надамо їм можливість вибору способів поведінки, то наше спілкування з ними стане ефективним і приємним.

Немає коментарів:

Дописати коментар